МС з альпінізму, інструктор-методист 1-ї категорії, володар жетону «Рятувальний загін». Чемпіон СРСР.
Професійний спортивний працівник із дипломом інженера, випускник Харківського політехнічного інституту. Перші навички в альпінізмі здобув в інститутській секції. Перший альптабор - "Алібек", перша гора - Софруджу. У 1967 р. в а/т "Ала-арча" закінчив Всесоюзну школу інструкторів під кер. К.А. Барова. Після кількох років викладацької діяльності у Харківському текстильному технікумі повністю перейшов на тренерську роботу у ХАІ, ХМІ, ХПІ, ХІРЕ.
Влітку та взимку по кілька змін працював в альптаборах і на зборах альпіністів у Приельбруссі, в Цеї, в Дігорії. 1980-1986 - начспас в а/т "Цей"; 1987-1989 - начальник навчальної частини а/т "Цей". У 1985 та 1998 роках. організував та провів школу інструкторів у Харкові з відпрацюванням практичних занять у Дігорії. У 1984–1986 рр. керував у Приельбруссі зборами з підготовки альпіністів на отримання жетону «Рятувальний загін».
Зі студентами харківських вузів здійснив кілька масових сходжень на Ельбрус, Казбек та взимку на Говерлу. Усього понад 100 сходжень. Найбільш цікавими та складними сам Володимир Миколайович вважає Двузубку Аманауза у двійці із С. Бершовим, 6А (1971); Ушбу Пд. за маршрутом Арцишевського, 6А (1972); першопроходження на Зах. Домбай із Заходу, 5Б; п. Шпіль, першосходження, 6 к. с. - 1-е місце в чемпіонаті Союзу (1973).
Неодноразово довелося брати участь у рятувальних роботах, особливо важким було у 1969 р. транспортування тіла П. Неліповича із ст. Ушба Півн.
