Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Как мы поднялись на Эльбрус в зимних Карпатах

12 March, 2015

Безусловно, восхождение на высочайший пик Европы нисколечко несравним с «прогулкой» по самому высокому горному хребту в украинских Карпатах. Тем не менее, если верить счетчику на GPS, из 82 пройденных километров 5,6 из них мы шли вверх. Отсюда и появилось, хоть и шуточное, но греющее эго, сравнение, нашего февральского траверса Черногорского хребта с подъемом на Эльбрус.

День первый.
Взвалив на спину рюкзаки и ухватив палки, мы стартовали из села Богдан, куда спустя шесть дней, накинув петлю через горы, и вернулись. Решили идти, не нагружаясь лишним весом кошек или снегоступов, и «лишними» продуктами. Преодолев 20 (?) километров по прекрасной погоде, к вечеру добрались до не-давно построенного теремка на перемычке. Все в нем красиво и приятно, да вот только согреться не удалось, ночевали при 11 градусах ниже нуля.

День второй.

Курс - на Петрос. Выйдя из «морозильника» мы оценили все прелести солнечной и безветренной погоды. Шлось легко, даже не смотря на то, что тропу нашли не сразу, снега в этом году навалило довольно таки щедро. Красота гор, звенящая тишина и никого вокруг. Петрос в этот день был в хорошем расположении духа и принял нас весьма гостеприимно. Но, как оказалось, не мы одни ходили к нему в гости. На обратном пути, буквально съезжая на пятой точке, мы едва не сбили с ног группу одесситов. А долетев до перемычки, решили заночевать в другом теремке. В нем мы нашли мечту, а точнее «Мрію» - буржуйку. Раскочегарили, размякли в долгожданном тепле и даже грешным делом заговорили о том, чтобы никуда отсюда и не уходить. Теперь ночевали при 11 выше нуля.

День третий.
Желание отправиться в путь оказался сильнее, чем соблазн увязнуть в тепле. Мы шустренько упаковали чемоданы и потопали на Говерлу. В этот день солнышко нас уже не баловало, мороз стал крепче, и чем выше поднимались, тем глубже проваливались в снег. А уже почти на вершине настиг ветрюган, который «заботливо» сопровождал нас аж до обсерватории. Теперь мы уже попрятали не только носы и глаза, а и фотоаппараты. Щелкать было трудно, да и все равно ничего не видно сквозь белую пелену. Все ориентиры скрылись, путь удавалось найти только благодаря несменным помощникам – GPSу, карте и компасу. Как сказал, наш штурман Саша Заколодний: «Столько снега здесь я еще не видел. Тут вообще красивые пейзажи, но из-за метели мне еще ни разу не посчастливилось их запечатлеть». Одна из таких природных достопримечательностей - озеро Нэсамовите. Где-то над ним мы и бросили якорь. Ветер с морозом и непрекращающимся снегом устроили такой шабаш, что выход из палатки, казался выходом в открытый космос. Термометр разбился.

День четвертый.
Наутро погода еще больше разбушевалась, но мы пошли по хребту дальше. Ветрище в 15-20 м/с буквально сдувал, валил с ног, замораживал, метал в глаза ледяную крупу. Меня, мелкую с нетяжелым рюкзаком, даже приходилось волочить за шкирку, потому как преодолевать стихию было не под силу. Бороться было так тяжело и утомительно, что порой хотелось застыть на месте. Но во время привалов одолевало противоположное желание – двигаться дальше, поскольку, когда стоишь моментально замерзаешь. Погода укутала нас в ледяные скафандры, и мы сами были, как белый слон, как еще называют обсерваторию на вершине горы Поп Иван, к которой мы брели. И добрели. Тут тоже морозилка. Зато нас здесь радушно встретили две группы, ребята проводили нас в «номер» на втором этаже с видом на восток и напоили горячим чаем. Наконец-то можно было хоть немного расслабиться и отдохнуть от постоянного напряжения и гула.

День пятый.
Вот где была настоящая награда за двухдневные муки. Те, кто не поддался искушению проваляться лишний час в спальнике, замерли от восхищения, наблюдая предрассветную игру оттенков на горизонте. А когда показался солнечный диск на ясном небе, мы, как бабочки выползали из обледеневших стен сушиться под теплыми лучами. Завтракая прямо у входа в обсерваторию, мы разглядели и пройденный Черногорский, и будущую цель – Мармарошский хребет. Теперь погодка стала еще ласковее, чем в первые дни. Легким шагом мы начали спуск, по пути жадно рассматривали открывающиеся горные изгибы. А проходя мимо небольшого обрыва поддались соблазну покувыркаться с него, тренируя поведение во время схода лавины. Тут и обратили внимание на GPS, оказалось, высоты набрали 5640… эх, почти высота западной вершины Эльбруса. Домой мы не спешили, поэтому решили еще ночку провести в горах. И тут, откуда ни возьмись, меж заснеженных деревьев пред нами встала избушка, как из сказки. Ребята прочистили дымарь, покормили печь и она запыхтела на полную. Оккупировав вторые полки, ребята то и дело повторяли: «Ташкент…».

День шестой.
Теперь в село мы уже шли прямой тропой, вдоль звенящей речушки. Приближение к цивилизации буквально ударило в нос… выхлопными газами грузовиков, наполненных лесом. Подходя уже к нашему бусику, снова глянули на GPS – суммарное вертикальное возвышение 5650 метров.
Ну и ну, смеемся, прям-таки на Эльбрус поднялись!

Данные похода:
Пройденное расстояние: 82,5 км.
Время движения 23.19 часа
Средняя скорость 3.3 км/ч
Общий подъем 5650 м
 

 Материалы и фото предоставлены Александром Заколодним.

ОСТАННІ НОВИНИ

26/07/2022
35 років тому на Памірі загинули Харківські альпіністи

26 липня 1987 року збірна команда міста Харкова здійснювала тренувальне сходження перед Чемпіонатом СРСР на пік Клари Цеткін (6641м) по маршруту 6 категорії складності. Ця вершина розташована поряд з вищою точкою Паміру – піком Комунізму, зараз – пік Самоні (7495м). На перед вершинному гребені лавина зірвала зі скель чотирьох альпіністів - Олексія Москальцова, Бориса Поляковського, Василя Халіка та Сергія Бондаренка. Живим залишився лише Олександр Коваль, який знаходився вище, на сніговому схилі.

25/06/2022
Померла Емілія Іванівна Нечипоренко (Богдан)

24 червня на 87-му році життя померла ветеран харківського альпінізму Нечипоренко (Богдан) Емілія Іванівна – Майстер спорту з альпінізму (1968), інструктор-методист 1-ї категорії, чемпіонка України, багато років була Головою ради ветеранів Харківського клубу альпіністів.

Прощання відбудеться у понеділок 27 червня о 10:00 біля моргу Лікарні швидкої допомоги №4 (вул.Балакерєва).

Висловлюємо співчуття рідним та близьким!

24/06/2022
Зруйновано Спорткомплекс ХПІ зі скеледромом

Сьогодні в Харкові зруйновано ще один начебто "військовий об'єкт"
- Спортивний комплекс НТУ ХПІ, в якому були розташовані легкоатлетичний манеж, басейн і скеледром альпсекції ХПІ.
Ці нелюди вбиваюсь і знищують все на своєму шляху. Країна вбивць, мародерів і алкашів, які вторглися на нашу українську землю. Немає слів…сьогодні вночі зруйнували один із спортивних комплексів Харкова…

Перемога буде за нами!

Все відновимо і збудуємо!!!

20/06/2022
Швейцарське телебачення про сходження харківських альпіністів

18 червня 2022 року в популярній суботній телепрограмі RSI Turne на швейцарському телебаченні показано сюжет про сходження 1990 року на Південну стіну Лхоцзе команди альпіністів СРСР та книгу Едварда Моргана "Південна стіна Лхоцзе".

Посилання на відео (дивитися з 14:00 хвилини)-

rsi.ch/play/tv/il-quotidiano/video/turne-sposta-le-montagne?urn=urn:rsi:video:15417400&fbclid=IwAR3Bw9mj4H8glY-89CokTTlFiuTNnvdm-TpCOaUUoy9jl8m8b0zFrjeeW88

04/05/2022
40 років тому перші українці піднялися на Еверест.

40 років тому 4 травня 1982 року радянські альпіністи піднялися на Еверест (8848м)! Перша радянська гімалайська експедиція - це був перший і надзвичайно потужний прорив альпіністів СРСР за кордони країни. Було пройдено новий складний маршрут південно-західною стіною, який досі ніхто не повторив.