Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Музейный экспонат - Швейцарский флаг, найденный в горах Кавказа!

27 February, 2011

В музее Харьковского альпклуба хранится Швейцарский флаг, который оставили в горах Кавказа погибшие швейцарские альпинисты 80 лет назад!

Расследование этой истории провела Валентина Рябинина:
30 июля 1931 года: В Безенги на Миссес-тау при подъеме по Зап. гребню (маршрут 4А) пропала четверка альпинистов, среди которых были два москвича - Юрий Гольдовский, Саул Левин и два швейцарца - Мако Меглин, Иосиф Хеглин.

С морены от Миссес-коша хорошо видна скалистая Миссес-тау с обращенным к СЗ крутым висячим ледником. За попытку взять ее с этой стороны и заплатили жизнью у самой вершины альпинисты. Были организованы спасательные работы, но найти четверых альпинистов не удалось. В спасательных работах принимали участие и впервые приехавшие на Кавказ молодые красноярцы - братья Абалаковы Виталий (инженер) и Евгений (скульптор), а также Валентина Чередова (замечательная скалолазка – постоянная их спутница по таежным путешествиям). Красноярские столбы они считали своими «скалами – воспитателями». Они впервые приехали на Кавказ и не куда-нибудь, а сразу в Безенги, т.к. решили стать альпинистами и мечтали покорить грозный пятитысячник и красивейшую вершину - Дых-тау (5158м). А тут спасательные работы!
 

Навстречу спускалась большая группа альпинистов, которые возвращались с Миссес-тау, считая, что после обильных снегопадов поиски погибших бесполезны и опасны. У Караул-коша их встретил брат погибшего Саула Левина – Эммануил. Виталий хорошо знал обоих братьев по Москве, знал горячую привязанность Эммануила к Саулу, знал, что он не успокоится, пока есть хоть малейшая надежда отыскать тело. Виталий понял, что организация поисков ляжет на его плечи, т.к. подавленный гибелью брата Эммануил сам нуждался в поддержке не словами, а делом.
 

Наутро Виталий, Эммануил кабардинец Алчигир вышли на осмотр северо-западной стены, куда могли скатиться тела погибших, если они сорвались с предвершинного гребня. Три дня лазали по трудным склонам, до боли в глазах всматриваясь в каждый подозрительный выступ, спускаясь по веревкам в каждую трещину. Единственным необследованным участком был висячий ледник под вершиной. Через день они вышли все вместе на Миссес-тау «в лоб» для осмотра ледника и вершинного гребня. На гребне правее языка ледника нашли бивуак пропавшей группы и часть оставленных швейцарцами вещей. На леднике начали планомерный осмотр трещин. Но безрезультатно.

Пройдя ледник вверх, обнаружили рукавицу и несколько оберток от шоколада на гребне над ледником. Предыдущие поисковые группы установили, что группа на вершине не была. Нужно осмотреть южный кулуар, крутой забитый фирном. Но началась гроза, разбушевалась непогода. Два дня провели в каком-то жолобе, накрывшись палаткой, одежда отсырела, от неудобного положения ныли все кости. Продукты подходили к концу. Эммануил сильно простудился, мучительно кашлял. Утром все было занесено снегом. Вероятно, группу снесло лавиной в трещину ледопада и там засыпало. Поиски пришлось прекратить. Спустились по крутому заснеженному кулуару и к полудню добрались да Миссес-коша.
 

Июль, 1956 год: Группа инструкторов альплагеря «Накра»: М.Я.Алферьев, В.Денисова, В.Карась, П.Собенко шли на траверс вершин Безингийской стены Дых-тау – Мижирги по маршруту 5Б кат.тр.
 

Дорога из лагеря до Безинги далекая, поэтому с восходителями шла группа вспомогателей, которой руководила инструктор Галя Свинтицкая: В.Гребнев, Д.Назаренко, Л.Куклин, А.Сидоров, И.Остапчук (харьковчане) и двое ленинградцев Ю.Русак и С.Смоляков.
 

Сначала ехали в Местию до Жабеша, потом по тропе до перевала Верхний Цаннер (3950 м). С перевала открылся вид на Тетнульд – главное украшение Цаннерского ледника. Голубая вершина в белоснежно-сияющей шапке, с которой бахромой свисали громадные сосульки. Спустились на Безингийский ледник и, огибая лабиринты трещин, пересекли его. Ночевали на Северном гребне почти под вершиной. Утром по фирну и скалам все поднялись на Дых-тау по Северной стене, 4А (маршрут, впервые пройденный братьями В.и Е. Абалаковыми и В.Чередовой в 1931 г.). Погода прекрасная. Почти час провели на вершине, любуясь сверкающим сказочным одеянием соседних вершин. Группа М.Я. Алферьева на Мижирги, а вспомогатели — вниз по размякшему фирну на гребень Миссес-тау. Ночевали на полке. Ночь была теплая, после солнечного дня наверху ничего не замерзло. Поэтому, когда утром начали спускаться по ледово-снежному кулуару (после 2-3-х веревок) сверху полетели камни. Слава Гребнев шел в связке с Димой Назаренко, и во время камнепада они очутились по разные стороны кулуара, вжавшись в скальные «карманчики». Камнепад пронесся над их головами, все остались живы и без повреждений, но вот веревка оказалась перебитой. Пошли дальше взбудораженные и взвинченные опасным спуском. Вскоре сели передохнуть. И тут Слава Гребнев заметил, что из-под камня виднеется какая-то тряпочка. Из любопытства он потянул за край и вытащил побитый камнями, истерзанный ветрами ШВЕЙЦАРСКИЙ ФЛАГ.
 

23 февраля 2011 года: На очередной плановой встрече ветеранов Харьковского альпклуба Дмитрий Назаренко рассказал мне некоторые подробности этой истории. Как он, тогда еще начинающий альпинист, тащил неимоверно тяжелый рюкзак, как сорвался в верхней части кулуара и был задержан Славой Гребневым. Последствия этого восхождения он ощущает до сих пор, так как тогда повредил позвоночник…
 

Если кто-нибудь знает какие-нибудь подробности этой истории 80-ти летней давности, о пропавших тогда альпинистах – расскажите. Будем очень благодарны. 

ОСТАННІ НОВИНИ

28/05/2025
Альманах "Роки та стежки"

Вийшов друком 5-й випуск альманаху "Роки та стежки".
Це традиційне видання харківської туристичної спільноти. Велика дяка редактору збірки - Сергію Бикову, який у цей непростий час зібрав захоплюючі оповідання та вірші від 27 авторів, серед яких і голова Харківського альпклубу Геннадій Копейка.
Барвисте видання 29х18 см, 380 сторінок, вкладка із 40 кольорових сторінок.
Є кілька екземплярів у Харківському обласному клубі.
Замовити книгу можна на: https://travelbook.in.ua/shop/2374.html

16/05/2025
Троє харків'ян піднялися на Еверест!

14 травня, одразу шестеро українців та українок піднялися на Еверест, серед них троє харків'ян – Валентин Сипавін, В'ячеслав Калашников, Маргарита Дяченко.

Це стало найбільшим груповим сходженням на найвищу вершину світу в історії українського альпінізму. Також наймасовішим стало сходження українців наступного дня - четверо альпіністів зійшли на четверту вершину світу Лхоцзе (8516м), яка поруч. 

В'ячеслав Калашников з початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону і став на захист країни. Він провоював майже три роки, звільнився через поранення. І ось він зійшов на Еверест.

23/04/2025
Кубок України з техніки альпінізму в Одесі

19-20 квітня на скеледромі в Одесі пройшли змагання Кубку України з техніки альпінізму. В змаганнях прийняли участь 16 альпіністів з Києва, Одеси, Харкова та Дніпра.

Призерами змагань стали:
1. Павленко Олександр - Антипов Антон
2. Репко Олена - Тимко Євген
3. Гончаренко Надія - Чернявська  Евгенія
6 місце зайняла Харківська команда Панков Дмитро - Чеканов Павло

16/02/2025
Випущено посібник UIAA Alpine Summer Skills

Міжнародна спілка альпіністських асоціацій (UIAA) видала нову книгу – довідник технік альпінізуму.
Зміст книги:
1. Гори – природа, рельєф, погода та інші аспекти.
2. Лідер групи – правила, обов'язки, управління групою.
3. Рятування в горах – основи безпеки та перша допомога.
4. Хайкінг – техніки пересування та підготовка.
5. Скелелазіння – техніка на природному рельєфі.
6. Сходження – ключові принципи та підготовка.

07/01/2025
Козявкіну Віктору Васильовичу – 95 років!!!

Сьогодні, 7 січня 2025 року виповнюється 95 років легендарному харківському альпіністу Віктору Васильовичу Козявкіну. Майстер спорту з альпінізму та скелелазіння. Інструктор-методист 1-ї категорії, чемпіон України та СРСР. Учасник перших змагань зі скелелазіння на першість України в 1952 – 1953 роках. В змаганнях зі скелелазіння різного рівня виступав понад 20 років. За 40 років занять альпінізмом здійснив понад 200 сходжень.
У 1966 році отримав рідкісне звання «Почесний майстер спорту СРСР». Працював інструктором альпінізму до 1992 року. Тривалий термін займав різні посади в структурі рятувальної служби. У середині 1960-х очолював команду рятувальників альплагеря "Ельбрус", що стабільно займала верхні сходинки п'єдесталу на регіональних та Всесоюзних змаганнях рятувальників.